А давненько я не писав чогось такого публіцистичного, правда? І віршиків для дітей теж давненько не писав. І повісті про всеперемагаюче кохання з трагічним кінцем, і новорічних куплетів... Треба виправлятись.

Пролог
Без прологу.

І.
Все було би і далі тихо і спокійно, як літом в сільському магазині, якби не перепало мені якось (28.08.03) в "Ляльку" зайти. Чув перед тим, що там буде шось грати.
І справді: грала група "шось" і група "Ніагара". Що за "шось" - не пам'ятаю, назва в них була коротка, звучала гарно і ніфіга в голові не осідала. Про "Ніагару" чув: чи то кабак такий, чи водоспад. Нє напевно таки кабак. Ну село я, село! (А в Дублянах празник сьогодні.) Одним словом, вечір обіцяв багато цікавого і пізнавального.
Отож традиційне "Я тіко гляну" на вході, потім традиційних 7 грн, і бетонними сходами я поринув у звуки музики. Чи як то теперка ся називає?

ІІ.
Група "шось" (соррі пацани, не осіло) - так нічо. Під них в спрагле до мистецтва горло пішло 2 пива, після чого в голові виділилось два плюси цієї групи. Перший - вони з Кременчука (і чим їх сюди занесло?), другий - вони синхронно робили "бум". А це, погодьтесь, дуже важливо. Про все решта в підвалах Лялькового театру судити важко. Не суджу. Але, як слушно зауважив колєґа: "Зробити вокалісту Delete (я б сказав Shift-Delete - авт.), і буде так нічо." Ай, подумаєш, вокалістом більше, вокалістом менше... Їх там двоє.
Потім перекур. Прийшов Льова: привіт, які плани, кобіта покинула, життя дєрьмо, йду посру, хеві-метал форева. Виступає група "Ніагара". От! Сердито так. Доречі, давненько я не чув львівського рок-н-ролу. (Гм... Рок-н-ролу? Уявив себе в 40, палатка, ромашки, LSD... Ні, це давно як не рок-н-рол.)
Перше і останнє враження: "Дійшло!" До Львова нарешті дійшло! (А може то до мене нарешті дійшло? Фіг з тим, думка хороша, тре розвинути.) Guano Apes, Cranberries, The Gathering i Lacuna Coil не даремно жують "снікерси". До Лемберга через 8 років після їх появи таки дійшло, що кобіта може з себе видати не тільки "соплі па-рускі в мармеладі" в трусики під ліжком, але й покричати дурним голосом щось таке емоційно-філософське. Типу "Мало-мало-мало", або "Я падаю-падаю-падаю". Коротше кажучи Віка, привіт! Ти мене не знаєш, я тебе теж і слава Богу, амінь. Мені сподобалось. Сподобалось, бо після багатьох років порожнечі, в якій спивалась, ґонорово пускаючи бульки з дупи, стара гвардія (обійдемось без імен), і хлюпались вічно-живі панки, чекалось гіршого. Бо львівський консерватизм давно перетворився на загальмованість, натхнення на алкоголізм, прогресивність на "хлопці, ви вже заграли". У Львові настільки довго нічого не виходило за межі традиційного, і, ІМХО, давно мертвого, що я почав не без підстав сумніватись в оспіваному львівському мистецькому потенціалі. Звичайно, "Ніагара" не тягне на "звізду", не виправдовує весь Львів, Віці до Сандри Назік як Дублянам до Дубліна (ой, а там празник в нас), і взагалі я в їх музоні мало шо розібрав, але сам факт існування такої групки є маленьким кроком в напрямку до того, що зветься "прогрес". А без нього - сам знаєш, любий читачу... (Який пафос, пафос який! Відчуваєш?)

Епілог
Любий читачу! Хочу довести до твого відома, що пишу я це все, зловживаючи робочим часом, недосипаючи і недоїдаючи, виключно для того, щоб заявити на весь ввв: "Люди! Зокрема кобіти. В мене дома 2 гітари і барабан! Давайте, як в анекдоті! Підем, полабаєм. З тих пір, як група "Black Mary" накрилась дітьми і консерваторією, а аферна "Іnsomnia" розлетілась по маршруту Львів-Дубляни-Київ-Чернівці, в нас серйозний брак кадрів. Тож внесемо свій посильний внесок в спільну касу прогресу! Ау! Є тут хто?"
От так. А ви думали!
Щиро Ваш, Overhill.
Всьо.

P.S. Вийшовши з "Ляльки" я виніс з собою 80 копійок на маршрутку і тверде переконання, що "Лялька" - позор Львова. Тому, що вона одна. Куди дивиться антимонопольний комітет?
І на закуску - дитячий віршик не в тему. Повісті про кохання не буде, спати хочу. Постараюсь сумістити. Вуаля:

Жила собі якось мавка лісова,
У волоссі квіти, у вухах трава.
Зуби, як пеньочки, ніжки - як дрова,
Дуже сексуальна дівчинка була.
І одного разу мавку ту зустрів
Дідько волохатий, що у ліс забрів.
Каже він: "Карочє, тут такі дєла,
Будь, давай, моєю, поки ше жива"
Мавка налякалась, ой-ой-ой кричить,
Криком недорізаним, аж в вухах дзвенить
Дідько тут прикинув: "Ну її в трубу,
Я собі спокійнішу дівчинку знайду."
І звалив до міста, там назло усім,
А вона кричала днів так шість, чи сім.
А тоді згубився принц у тій діброві
На коні, з букетом, голубої крові.
Він сказав шось типу: "будь моя благаю,
Ти така красива, я тебе кохаю."
Мавка подивилась: "Та пішов ти в сраку!"
І до дідька змилась без крику і страху.
А мораль, малята, тут така короче:
Не ходіть до лісу, мавки заморочать.
(рима зі словом "дрочать" мені теж прийшла в голову)

Закрити