| |
|
|
Я лежав на осі ординат
це такий поетичний прийом тут застосувався, чи що... далі будуть соплі
Я лежав на осі ординат
у трусах,
попиваючи пиво.
наді мною стояла жара,
або сипався сніг,
або злива.
Я дивився, як віссю абсцис
ти ходила то вправо, то вліво,
я журився: "якби ж я був х,
наздогнав би тебе моя мила,
ми з тобою пройшли би наскрізь
всі простори координатні...
але напрямок вказує вісь,
ти абсциса, а я — ордината.
і мені тільки вгору, чи вниз.
залишається тільки чекати
що зіткнуся з тобою колись
у нулі."
І я вирушив спати.
ітд.
самообмеження не знає меж
о, як мені б хотілось
аби ти почула мене,
щоб ти зрозуміла слова мої краще,
глибше, кохана,
та знаєш, так важко мені говорити
з цим протигазом на голові.
Пітнію весь час.
І свербить.
;-)
оберігайте обереги берегинь
 Інтеліґент не скаже слово "туфлі", не скаже "брюки", "кружка", "вилка" чи "стакан", інтеліґент не скаже слово "шляпа", і "вибачаюся" не скаже вам. Він не питає вас "яка година", не курить в "форточці" і не стоїть на "сквозняках".
Він навіть нахуй не пошле вас просто. Інтеліґент пошле вас нахуй у лапках.
пішов курити в місце для куріння, обладнане для куріння табличкою "місце для куріння"
beware слизький лінолеум підлог
"Будь-ласка припиніть! Мене втомили ваші вакуолі, мене не тішить більше жоден ваш мікроб!" — в куточку сумно тріснув мікроскоп.
Ти заблукала десь в лісах між дискоболами і дискобаром. Давай-но я зіткнусь тобі на допомогу з неприбраним, вологим тротуаром. І ми підем нога в ногу і поговорим про культу, постоїмо лице в лице і поговорим про мисте, про те що осінь краплі бризки кидає шмати нам у писки, про те, що осніь дощ вода кидає шмати нам в морда і сажотрус на пічці спить, у нього вдома плачуть дітки, або годинник цокотить.
Буває, встану не з тої ноги, загляну собі під ліжко, а там хірург з протезом:
"Пече язи, болить голо? Тріщить хребе, скрипить сугло? Ось вам нога, вставайте з неї. Із неї починайте новий день!"
І пострибав кудись з палати, пробірками і колбами дзелень
я навздогін кричу хірургу: приніс одну — неси і другу!
відтяв мені — то втни і другу :-)
(пішов лікувати лікарський почерк)
жаба-блядь, вдягнула фрак
і кричить оркестру:
"Я сьогодні дирижабль!" (захоплено махає диригентською паличкою)
"Престо, друзі, престо!".
наша пісня дзвінка й перкусиста,
наша пісня перкусиста і дзвінка,
наша пісня дзвін...
Дзвенить дзвінок.
наша пісня дзвінка й перкусиста,
наша пісня перкусиста і дзвінк...
Дзвенить дзвінок.
Згори падає бомба і гасне світло.
Так обірвали пісню перкусиста.
І дзвінка.
Сцена. На сцені сидить Іван Якович Франко, видатний український мислитель та драматург і говорить в старовинний телефон:
— Здоров був, василь! Як справи, василь? Маєш якийсь-то філарет, василь?
(пауза)
— Та ти женеш, василь! Я обіцяв своїй телиці сьогодні ввечері в шинок сходити, попоїсти!
(пауза)
— Поверни мої кошти, василь!
(пауза)
— Це справжня крадіжка, василь! Мої хлоці розмовлятимуть з тобою іншим чином, василь!
Кладе трубку і зітхає:
— Ой, леле!
Дістає аркуш паперу і пише: "Поломаний кайф Спижд Украдене щастя".
— Куди ж ти знову серед ночі ідеш в своєму сірому пальто? В своєму капелюшку, у футболках з надруком, в мереживних трусах! В своїх манто, жабо, заколках і парфумах, в своїх корсетах і вставних зубах! В своєму холодильнику, в своїх машинках пральних, в своїх оббивках на дивани і сантехніці в кредит. В своїх таблетках і термометрах ректальних, куди тебе жене радикуліт? В своїх каструлях, ложках і тарілках, куди несеш ти аромат своїх котлет?
У відповідь, тихенько:
— В туалет...
Спи, дурний, спи.
Дбайливо вкриває ковдрою мою голову. Потім другу.
Я кладу волохату ногу на подушку і засинаю.
В грудях втомлено поскрипує пружинний механізм.
Завтра.
Я гарно їв. Компот і манну кашу
картопельку, капустку, бурачки,
чанахи, олів’є, сільодку в шубі,
цибулю варену і тухлі кабачки.
І виріс от. Став сильним і великим,
стирчу, як топінамбур до небес,
а знизу хтось там, жестом красномовним,
шле навздогін мені прощальний смс.
Я знаю! Він погано їв картоплю!
Я знаю, він не пив моркв’яний сік!
Врахуйте це, шановні конгресмени...
Ну ладно, я пішов.
Тиґдик-тиґдик.
дивись! над нами світить повний місяць!
вовтузиться, набравши в рот пір’їн...
одного разу він надується і трісне.
І нам з тобою стукне 37.
але пробач! я знову пив з калюжі,
я знову їв з руки і не встидався слів.
обнявши подушку під ковдрою згорнувшись,
Спав гарно. Кольорових снів.
вийшов мєсяц за тумана
вийшов ножик за кармана
скєм женився на дружить
будурє — на будубіть
і шепоче сам собі:
"Хто ж лишився на трубі?"
Інтраверт б’ється лобом в глуху стінку, екстраверт — в перегородку до сусідів
над вічними питаннями:
В якому році написав Шекспір трагедію "Брателло"?
Ну і "Брателло 2", чи як там, заодно.
W. Шекспір. "Брателло"
(незатверджений фінал)
Потер — Чаткові: Чи ви потерли очі на ніч, Потерчатко?
Чатко — Потеру: Ше ні. (жує ванільний кекс)
Потер — Чаткові (спантеличено): Здається в текст пробралась опечатка!
Чатко — Потеру: Та викиньте ви в дупу цей ваш текст.
От вам. Пожуйте краще кекс.
(димова завіса)
— Я — Поршень. Пор-шень. Це моя пружина.
— Ех, Поршень, Поршень, для чого ж ти так рано опружився?
— Моя пружина надто легко гнулась. Ах, краще б вона була незгібаєма, мабуть.
Згори на все це падає таблиця "Редуктори черв’ячні. Цілодобово". Просто так.
Ну от, знову...
Марічка насрала в чайникКоли-небуть і у вас згорить цензор. Це така штука, яка розділяє слова на цензурні і нецензурні. Нецензуними він не займається, а от цензурні — закреслює нещадно. Того їх і називають цензурними, шо їх цензор викидає. А нецензурні пропускає, розумієте? Яка тут напруга в електромережі? Куди тут дзвонити в випадку пожежі? Куди тут сміття не викидати? Кого тут прохання не турбувати? В куточку димить нєзгораємий шкаф? Кому тут сплатити штраф?! Слава Вакарчук, здавайся!
А! І ше... Я спиздив клоунів.
дельта-джульєта, дельта-джульєта
соплі стікають по рамі портрету
дельта-джульєта, дельта-джульєта
вітер — новини — собаки — газети,
газети — портрети — дупи — клозети,
клозети — дупи — собаки — газети,
соплі — портрети — вітер — клозети
а?
з клозетів лунає тривожний дзвінок: свято закінчилось.
Всі на урок.
А на паркані, тим часом, написано: любов — хуй :-)
1) вкладальник асфальту відпочиває в тіні клена, обклавшись червоно-білими конусами.
Де твоя вкладальниця асфальту, любий друже, і куди подів ти, дурню, паровий каток?
2) те саме, але в бюсталтері.
3) паровий каток робить ----- плоский живіт.
4) те саме, але груди і круглі очі.
5) чорний квадрат --- дєвочьку на шарі.
6) те саме, але по любві.
7) я довбойоб.
Не сумуй, моя вкладальниця асфальту!
як умру то поховайте
де дніпро і кручі
серед степу широкого
гей, бесамемуччо!
поховайте та вставайте
як реве ревучий
і вражою злою кров’ю
гей, бесамемуччо!
Дія 1
Сцена. На сцену виходить електрик і прибиральниця.
Електрик: вкручує лампочку.
Прибиральниця: підмітає.
Антракт.
Дія 2
Сцена.
***
Пхаю в акваріум носа, питаю наляканих риб:
Як там вам, друзі, живеться? Як там ваш внутрішній світ?
Риби: Та все ніби добре, нам ніби зовсім не зле:
корм, бульки, пластмасова мушля...
Все непогано.
Але.
Питаю у риб на болоті,
де брудно, штиняє сеча:
Як ви там, рибки,
живьотє?
Та ми, блять, хуйово!
Хоча!
ми всі помрем коли-небуть напевно,
і не залишимо в галактиці слідів
та, власне, я не це хотів сказати.
А це сказати — власне, не хотів.
Сцена, світло, звук. Порожній зал.
1-й психіатр, 2-й психіатр.
1-й психіатр: Хуй!
2-й психіатр: Пизда!
Заливаються сміхом, ляскаючи одне одного по лисинах багатотомником Сестра Зміюкіна.
Та й таке.
Давайте сходимо в маґдональц, потанцюєм!
А, ну і поки не заснув — доброго вам ранку.
***
пройде колись, звичайно, сотня років,
і я згадаю те, що вам молов
тоді в кущах про хочу і про можу,
про сере, розум, про якусь любов.
воно якось, звичайно, стане встидно.
ніяковість, незручність некомфорт...
начхай.
нехай це було смішно, чи огидно,
але це було щиро.
От.
Ранок.
Ліс.
Сцена.
На сцені — картонний чоловічок.
Картонний чоловічок: Бійтесь моїх мрій. Бо вони збуваються!
Сміється.
— Дорийдень, любий щоденник, чи як тебе там. Ти приходив, але мене не було вдома. Ага.
Знаєте, коли лежиш головою в траві, а жопою і ногами теж, а сонце по носі праскою їздить, всілякі зморшки розглажуються. Може навіть у душі.
І жук невідомої конфігурації повзе по руці в напрямку, який відомий тільки тому, про кого нам з жуком нічого невідомо.
От шо я хотів написати в ці буремні хвилини.
Де ж цей ваш дощ, я вже голову намилив!
Але не напишу, бо це вийде зовсім не суч, не укр і тим більше, не літ. Бо вже давним-давно у віршах білих, чорних, жовто-синіх, прозі маразматичній та геніальній, ну і все таке. А ми як не розуміли, так і не розумієм ніфіга.
Тому я напишу шось оригінальне. Наприклад "вітас вимикайте — калькулятор". Або "фірма адобе — мудак".
А увечері нап’юсь.
Посміхнуться друзі, скажуть: ви, шановний сам лопух,
перепрошуєм на слові, і лайвджорнал ваш протух.
Закривайте очки. Обніміть старенького ведмедика... Спіть.
і не робіть з драми трагедію.
Я вас
коха-ха-ха-ха!
Кохо-хо-хо-хо!
Кохе-хе-хе-хе!
Кахи-кахи-кхи
Бхе-кхе-кхе
Буху-буху...
Я був маленькою людиною з великої дороги, із літери великої, крізь бурі і тривоги, перелякавшись не на жарт, в мені помер Рене Декарт.
Нічого страшного мон шер, там ше лишився десь Гомер.
За столиком сидить пузатий дядя,
Пузату тьотю він тримає за рукав,
Пузата дівчинка пузато гладить кицьку,
Пузату, як вгодований удав.
І я скажу тобі: Дивись! Життя пузате!..
а ти мені: Ні, хлопче...
Ти нє прав.
ай, блін...
Гудіть гудки, кричіть жінки і діти,
Пожежники й міліція — чергуй!
Бо оголошено: повітряна тривога!..
Це я повітряний вам роблю "поцелуй".
Женіфер Лопес, можна просто Жопес.
Я вам парам-парам-пам-парам,
Я вам трала-трала-ла-лай
а ви мені у відповідь прислали
як завжди ваше дружнє no reply
соната до-майор у виконанні зведеного оркестру бродячих двірників і ансамбля сліпих баяністів, а також:
(білінгва, написана на кирпичі. Село Розетта, Горохівський район)
вона ушла
путьом демократичним
помахівая бюстом. на конє.
А вслєд їй тихо чайник електричний
свистить о вєчном
тоєсть обо мнє.
***
ну от він я, стою в вас на порозі
ховаю очі і шмаркаюсь на килим
ви дивитесь так сумно й безучасно,
Як з мене краплями униз стікає дим
будь-ласка не хвилюйтеся! спокійно
ідіть собі на кухню, іжте борщ
а я мабуть залишуся стояти
у вас під домом
і курити дощ
по команді "і так далі" звучить гімн
загорнув би тебе у вату,
напоїв би парним молоком,
обняв і поклав би спати...
лиш би знати: ТЕБЕ — це кого?
На куті липинського і вернадського знайшли гніздо таксистів.
В процесі шлюбного ритуала самка таксиста голосом електродрелі кричить "Купи ватрушку".
самець таксиста у ту ж мить
за кормом в жигулях летить.
лінивий і ревнивий.
Пробка.
* /_ *
-------
пирдим-тим-тим
пирдим-тим-тим
Я вивчив би кожну науку,
Проїхав би сотню доріг.
Один проти цілого війська
Я вийшов би. І переміг!
Я би змінив цю планету,
Хоча... це — не головне.
Я полюбив би людство,
І людство звичайно ж мене.
Якби лиш обставин збіг...
Я точно це знаю, я б зміг!
Я зміг би...
Але над потертим столом
висить третій тиждень записка:
"Сплатити за телефон!"
пирдим-тим-тим
пирдим-тим-тим
90-60-90
То нічого, шо зуби в стакані,
то не страшно, шо кості скриплять.
Вам усім уже по дев’яносто,
А мені-то лише шістдесять.
То нічого, шо тиск і короста
І немає апендикса й гланд.
Коли буде мені дев’яносто —
Принесу вам по парі троянд.
раптом на подіум виходить насос
Добрий день, з вами програма "Хто розлив суп: з життя поетів".
Значь так:
Я знаю, ти — це наркотик,
залежність із першого граму.
Ти — це смертельна отрута,
що в кров потрапляє крізь рани.
О!
Ти — це священна корова...
Хм... Образиться — не образиться, образиться — не образиться...
чудова... перлова... столова...
Перцова, медова, мягкова,
Благова, смірнова... ей, в нас там салат ше лишився?
Кажись образилась.
Всьо, прівєт. Натупного разу відвідаємо гурток сліпих баяністів.
Шось це все якесь одноманітне...
бадьоріше! гормональніше! апчхи!
от ідуть бадьорим кроком
раз-два-три, рівніше стрій,
у кросовках фірми рібок
пан Микола й пан Андрій.
А куди це ви зібрались?
У яку країну мрій?
Та мовчали гордо морди:
пан Микола й пан Андрій.
І пішли крізь дощ і бурю
Хочеш — падай, хочеш — стій.
Обережно, пан Микола!
Будьте пильні, пан Андрій!
Не послухали, убогі,
І злягли в землі сирій.
Спочивайте з миром любі
пан Микола й пан Андрій.
***
Ти пишеш мені:
у тібеті
я вчора каталась на ламі,
А завтра я першим же рейсом
лечу звідсіля на багами.
А я тобі пишу:
Як гарно!
А в нас, знаєш, зимно і хмарно.
Ти пишеш:
ми вчора до ночі
каталися лондонським тьюбом,
А завтра я, хоч-чи не хочеш,
Збираюсь кудась на Бермуди.
А я тобі пишу:
Чудово!
А сам в цей час дою корову.
Ти пишеш:
вертаюсь нарешті!
Мандрівка була знаменита
Давай підем завтра на каву!
Ти ж хочеш мене пригостити?
А я їй із грядки укропу:
На каву
злітай краще у Ефіопу.
***
Ніхто чужий уже мені не пише,
І не чекає, не сумує без...
За стінкою чужі шкребуться миші,
І під вікном, он там, чужий здихає пес.
Чужі знайомі п’ють чужу горілку,
І я із ними, як-то кажуть, до зорі
Проп’ю, мабуть, чужу свою зарплату,
а тоді, якшо не отримаю по потилиці, не налечу на земну вісь, або взагалі не передумаю
Повішусь на чужому ліхтарі.
Фі.
Всіх, котрі "не хочуть більше жити і не знають, шо робити", варто засудити на довічну реінкарнацію в громадський сортир на автобусній станції віддаленого райцентру.
Абись знали по чому пуд гівна.
От. Піду, когось полюблю ;-)
На четвертому пероні, підпираючи вагон
дядя Льоша і Григорій п’ють тройний одеколон
Дядя Льоша: I'm Slim Shady, yes, I'm the real Shady
Григорій: all you other Slim Shadys are just imitating
Дядя Льоша: so wont the real Slim Shady please stand up, please stand up, please stand up
в голову репера реп поширюється через навушники made in china.
В голові він гуде і резонує.
Вся маршрутка (пританцьовуючи): I'm Slim Shady, yes, I'm the real Shady.
Репер: Шо?
Маршрутка: Йо, блять!
Репер: А!
Накращий подарунок до свята: Річний звіт районної асенізаційної підстанції про виконання плану робіт на перший квартал 2005 року.
Ви заповнюєте в Банку
на отримання кредиту
право власності на Ваше
Банк як тільки подає.
Із зазначенням рахунок
витираючи соплю
обирайте оптимальну
ей ви там, я вас люблю!
Як омела на тополю.
Загальні збори ВАТ "Бетонний Холостяк" під гаслом "Скажи мені хто твій пацан і я скажу яка ти дура" відбулись легким переляком.
shift-tab
|
overhill