| |
|
|
Білі починають і нариваються.
Чорні: Білі перші почали!
***
Іде бичок, хитається,
з пожмаканим рубльом...
Куди це він, питається?
Напевно в гастроном.
Іде бичок хитаєься,
Без шапки і без светера.
Quo vadis?
Homo homini lupus est!
Ab ovo!
Et cetera.
 Вона вже бачила
життя.
Так, вона бачила
значно більше, ніж ти, малий. Вона приїхала здалека, звідти, де
її лапали вже сотні рук. Люди обмацували пальцями і безсоромно,
наче під мікроскопом розгядали її тіло.
Вона черства. І
зараз, в цей момент, вона буде як завжди стояти перед тобою оголена
до прозорості, не встидаючись твого непевного дотику, твого сором’язливого
погляду. Її не цікавить те, який ти в неї за рахунком, і те, скільки
таких як ти ще буде. Це її доля, це її призначення, такий її вищий
зміст.
І ти знаєш це,
малий.
Так, ти в неї не
останній. Після тебе в черзі до її лона будуть товктися сотні людей.
Одні — від розпачу, шукаючи в її нечутливих нутрощах останній шанс
на спасіння, інші — з розбещеної корсиливості, шукаючи у ній втілення
своїх найогидніших фантазій, а хтось — просто він нудьги, бажаючи
дешевої розваги. Всі вони зроблять свою роботу. Їх не хвилює її
доля. І їй взаємно байдужа доля того, що кожен з них залишить всередині.
Вона черства.
І от ти підходиш
до неї. Твоя рука тремтить. Намацай її дірку. Дістань свій бюлетень.
Кидай!
Ну от і все, малий.
Тепер ти став електоратом.
Виборчі комісії
зачиняють двері і роблять урнам кесаревий розтин.
Спорожнені люди
тривожно засипають. Завтра вони взнають, хто ж таки народиться в
цю ніч...
серед гір серед боліт,
ти дими мій сhesterfiеld,
ти течи моя струя,
через ріки у моря,
ти ходи моя нога,
ти бодай, мої рога,
через терни до зірок,
ти котись мій колобок.
стій мій [ой], виляй мій хвіст,
От такий життєвий зміст.
***
Одного осіннього ранку
я лило портвейн у горлянку
І думало я,
шо портвейн — це фігня,
І краще б я пило тамянку.
Але, щоб продовжити п’янку
Налило я ще одну склянку.
Хіхікало я
і сміялося я,
І вже до наступного ранку
Я випило все до останку.
Лишилась одна
спиртова рідина
Ця, як її... гик... валер’янка.
Так, це дуже важлива
думка...
В животі бурчить екстаз, в голові маяк погас,
Вечір пахне перегаром, і шепоче щось про нас,
Про сніданок на столі, про помаду на чолі,
Про вино і про коньяк, ти дурепа — я дурак,
Летимо назустріч снам, не зупинить нас стоп-кран,
І труси, як таракани, заховались під диван.
Так і будем без трусів, волочитись серед снів,
Поки ранок пліснявілий не торкнеться до голів.
Шось таке.
"Ти неси мене вези,
Ти лети мене пливи,
Ти тигдик мене тигдик,
Де чик-чик мене мужик"
співала вона в трамваї.
"Ти мені угору-вверх
Ти мені встайом-падйом,
Ти мені туда-сюда,
Бо інакше будь біда!"
Співав він їй назустріч.
Я загубив словник
В якому стрибало слово,
З іншої мови на нашу,
А потім на іншу знову.
Слово, яке би сказало,
Як грім серед білого дня,
(якщо ти ще цього не знала)
що ти, як і я - це хуйня.
Тра-ля-ля.
— Ой! — сказала
вона і зачепила носом сервант.
— Ах! — вигукнула вона і збила вухом люстру.
— Мама! — зітхнула вона і здула будинок.
— Ай! — пискнула вона і тріснуло небо.
— У-у! — завила вона і спинились планети, погасли зірки, здійнялась
космічна пилюка. Виє космічний вітер, в сумній порожнечі всесвіту
настає хаос.
— Здається я бачила мишу — ображено буркнула вона.
Звідкись осипається космічна штукатурка.
Я люблю Вас, та Вам потрібен інший,
Я Вам дарую квіти, а мені Ви — стрес.
Я атом, просто мирний атом,
А Ви — якась Чорнобильська АЕС.
***
От тобі, кохана, квіти,
От тобі любовний лист,
Ухожу від вас навіки,
Ізучать фігурний свист.
Так казав усім
нам
Ференц Ліст. 2
рази
Ухожу від вас навіки
Пити з друзями сто грам,
Але я вернусь, кохана,
І фігурно свисну вам.
Ференц Ліст так
казав
Усім нам. 2
рази
***
Я збуджуюсь, нестримно підіймаюсь,
Я весь стою, як батальйон солдат,
Коли так лагідно, так ніжно, делікатно,
Я гладжу, мила, твій сертифікат!
Він раптом затремтить неначе листя,
А потім забурлить, як водоспад,
О, як же це приємно відчувати,
В своїх обіймах, мила, твій сертифікат!
До чого ж я люблю сертифікати
В канаві біля річки край села
Коли зі мною в такт сертифікає
Красива дівчина без страху і без зла.
***
Ковтаючи мудрі слова,
За вікном пролітає слон.
Наковтався розумних слів
І впав під вікном на газон.
І лежить як дурак на траві,
Під крики та гавкання псів.
Тож знайте: не можна ковтати
У небі розумних (чпок-чпок)
Слів.
І взагалі, я вам
не Маяковський!
Ностальгійо.
— Добраніч! Щасливо!
Заходь колись... Може...
Зачиняє двері,
витискує прищик перед дзеркалом.
Ну от і все.
Тебе нема на горизонті.
Я просто сплю,
і це хуйовий сон.
Ну от і все.
Лшилось кілька кроків.
А там —
мажорним тризвуком униз...
Через балкон.
— Балкон... — задумується
— Треба скло поміняти. Тріснуло...
— Балкон — я не
слон. Нє... Балкон — прийти на поклон. — зішкрябує комара зі стіни.—
З минулого літа комарик...
Йде на кухню.
— Угу. Або от: балкон — ну... Гандон!.. Бляха! — розчулено сідає
на табурет. — З такими римами точно жити не захочеш.
Горить газ, протікає кран, повзають мокриці, 2:53 am.
За вікном кружляє archeopterics vulgaris.
Жизня.
Твої макарони скінчились У моїх дирявих каструлях.
І запах твоїх кабачків уже не хвилює мій ніс.
Ти більше не ходиш по хаті в дірявих невипраних трулях
Ти вже не злітаєш угору, і більше не падаєш вниз.
Ти більше не носиш перуку.
Ти більше не чистиш стоп-кран.
Ти більше не фарба на пальцях,
І більше ти не дельтаплан.
Ти більше ні більше ні менше.
Ти більше можливо весь час.
І навіть згадавши про тебе,
Ніхто не згадає про нас.
Шо.
Ах, як ми писали поеми,
Як шарили ми у віршах,
До ранку на вибрану тему
Ми музу топтали в кущах...
А зараз і ноти інакші,
І музи давно вже не ті...
Всьо чотко. Пливемо за вітром.
І ліжко скрипить в темноті.
Одного разу всім
нам прийде "Тамянка степу".
***
Ворухнувся в душі current mood,
Current music лабає. Вкайф.
Забувши свій current name,
Доживаю свій current life.
і далі так по-ідіотськи:
Задзвонить моя сurrent girl
Спитає у мене: "Ти як,
Яка там у вас сurrent weather?"
Чи скаже: "Tи, сurrent, мудак!"
День кабелювання України наближається. В цьому році він, як ніколи,
пройде під гаслом "Кожній кабелиці по кабелю".
В кущах нетерпляче
кабелюється молодь.
Вона любила вечірні
наряди за їх симпатичні погони.
Вона любила вечірні
наряди за їх панімающі взгляди.
Вона відкрила вікно,
і в кімнату, збиваючи росу з рододендронів, увірвався наряд голубів.
Вона: Прости меня
малыш!
Він: Ду ду-ду ду-ру.
Вона: В следущей
жизни, когда я стану кошкой...
Він: Ла-лай-лала.
Пауза.
Він: Тебе прямо
тут відкабелювати?
Вона перетворюється
на скрипальку, вони закохуються, і весь день скриплять пружинами
в пошуках ноти сі. Нота виявилась в кишені, кишеня в сумці, сумка
на роботі, робота не вовк але в ліс втікла.
А чому б і ні?
Взяла, і втікла в ліс.
Сакамото морщить
лоба, і бурчить собі під ніс:
— Рододендрон,
бля.
Насправді я все тут набрехав.
Президент пружинної
фабрики Г. Ф. Колот і Директор світлофорного заводу дядя Льоша відмітили
День кабелювання Надмірним Вживанням.
Десь тут мала бути
кома.
***
Коли на вікні конденсат,
Коли обвисають вітрила,
Коли ампутує хірург
Птахам перелітним крила,
Коли загадають діти
Останні свої бажання,
Я полюблю тебе, любов,
Покохаю тебе, кохання.
І облітають зірки,
І опадають голки.
Я кохаю тебе любов,
Я люблю тебе. А толку?
Пенсіонер-конструктор познайомится з мальовничою руїною на запчастини.
Напруження трапляються.
Нажрупення бувають.
Пуржинне ліжко напуржилось і скинуло з себе покривало стрипрасті.
Дядя Ваня нажупрився
і пукнув під копривалом ночі.
Цілу ніч про це
думав.
Ахіл витер з лоба
злобу дня і виставив п’ятку з-під покрову темноти. Притримуючи правою
рукою набір гайкових ключів, він лівою рукою вибігав із кущів.
"Твій романтичний
ореол веде туди, де валідол", подумалось йому.
Ахіл стріляє собі
в п’ятку.
***
Коли хмари криють матом,
Коли дощ вікном повзе,
Над трубою гордо сяє
Honda motors ltd.
Полосою по асфальті
У майбутнє нас веде
Через яви і урали
Honda motors ltd.
Хто співає колискові?
Хто приносить з школи п’ять?
Хто готує нам сніданки?
Honda motors, вашу мать.
Та коли сідає сонце,
І тумани де-не-де,
За сараєм догоряє
Honda motors ltd.
Втарчений тиждень відпустки прошу вважати недійсним.
Пропиті гроші прошу вважати недійсними.
Поїздку в Київ вважати такою, що втратила чинність.
Скільки курбан не байрам, всеодно бахит не компот.
Знають сусіди
і знають батьки,
Знають сантехніки
і двірники,
Знають пожежники,
знає міліція,
Знають у селах,
знають в столиці,
І навіть під нігтями
кожен мікроб
Знає, шановні,
що я довбойоб.
У дворі хлопчик
і дівчинка бавляться в фізику. Ніби він — низькочастотне коливання,
а вона — ізотермічний процес.
Її звуть Апельсина,
його Шарік. Він дивиться їй в очі, а вона йому каже "добрий
день, ви не хочете поговорити про Бога?".
Він кладе їй в
руку енергію атомного ядра, з нейрона на нейрон імпульси передаються
через синапси, проходить електрохімічна реакція, крутиться колесо,
росте трава, а ти сидиш тут, як дурак, куриш і плюєшся.
В кожного є таке
спеціальне місце, яке обов’язково треба чимось заповнювати. От,
наприклад, у вас там зараз шпротний паштет. Ви ходите з ним по вулиці,
показуєте його друзям, знайомите з батьками, купляєте йому сюрпризи
на день народження. Місяць ходите, рік ходите, два. І всі за вас
раді. А потім ви раптом приходите в перукарню, в кабак, приїжджаєте
в гори, ночувати в палатці або на море автостопом, берете там кілограм
сардельок, посміхаєтесь їм, ваші очі горять і ви цілуєтесь.
Тоді ви кажете:
"шо може бути гірше ніж цей тухлий шпротний паштет!",
викидаєте його з того місця прямо вниз і кладете замість нього сардельки.
Тим часом внизу
бульдозерист їде з роботи.
Робота в нього
така — з роботи їздити.
І
Стою на балконі, плюю на машини.
ІІ
Знизу проходять людино/години.
ІІІ
Прохдять повільно людино/години,
картино/корзини, корито/кабіни,
понижено/ціни, останні/новини,
шановна/родини, побілено/стіни...
Епілог
І сонце сідає над ними.
Задзвонив телефон.
Я взяв трубку, і несподівано почав ловити рибу. Звичайно поплавковий
спорт у нас не такий популярний, як, скажімо, футбол, але не дивлячись
на це, наша збірна команда із плювання в поплавок зайняла четверте
місце в автобусі і поїхала світом.
А на вулиці Липинського
на стовбах наклеїли кандидатів. Хоча краще було б, якби вони на
тих стовбах їх повісили. Кандидати гойдались би на вітрі кольоровими
гірляндами, і дзвеніли різдвяним джінгилбелсом.
— Ви не скажете,
котра година, — питає зелений кандидат у червоного.
— Як я срав, то
була половина! — відповідає той.
Всі сміються.
Проститутки Львівщини оголосили страйк під гаслом "Ні краплі
в рот!"
Вимоги страйкуючих з’ясовуються.
В час, коли злочинність
відкрито добралась до кожного з нас, коли страх і неспокій увійшли
у наш дім, народ особливі сподівання покладає на правоохоронні органи.
Не може не тішити те, що правоохоронці, усвідомлюючи свою відповідальність,
також покладають органи на народ. Враховуючи це, надзвичано гостро
постало питання зовнішнього вигляду цих самих органів.
Розглянемо нові
тенденції в моді.
Модель №1.
Колір уніформи
— чорний. Голову покриває шолом з рогами.
В носі коване кільце,
з рота тече кров, зрачки відсутні, вуха загострені.
З дупи йде дим,
створюючи над правоохоронцем таємничий ореол.
На ремні вогнемет,
вогнегасник, кайданки та амулет з пентаграмами.
У правій кишені
протонна гармата, бомба, та лист від коханої: "...ах ти ж мій
Буратіно".
У лівій — протигаз
і презерватив.
При появі правоохоронця
всі мобільні телефони у радіусі 100 метрів грають "ще не вмерла",
передають пароль куди треба і горять.
Злочинці сідають
за ґрати, пірати тонуть, зарплати виплачують, кобіти роздягаються
і варять їсти, неліцензійна музика перетворюється в білий шум, шум
димом розноситься над лісом, і ми з тобою слухаємо його теплого
літнього вечора на березі озера. І нам, насправді, наплювати на
все.
Бо от ти сидиш...
а от я.
І риба пливе.
І сонце сідає.
І вітерець видуває
з голів залишки наших думок.
Спи...
Працював дід дизайнером
в буклеті. А до того — дизайнером в плакаті. А до війни — дизайнером
в інструкції до чайника.
І внучка його дизайнером
працювала в театральному квитку. І жучка, і мишка, та шо там, навіть
клопи в матрасі в нього теж були дизайнерами.
Одного разу почухав
дід рєпу.
І виросла рєпа
велика-превелика.
"Якщо рєпа
чухється", подумав дід, "то до грошей".
А навкруги було
тихо-тихо, і тільки клопи генерували postscript.
Ей ти, бля, не
ходи, будь-ласка, в мене за спиною. Відволікає.
Так от:
Посадив дід макарони...
Збився.
Випав перший сніг.
Ми гуляли з тобою
профнастилом, кілька разів звернувши на металочерепицю.
Твої очі світились
жалюзями, ламінат ніжно поскрипував, а рубероїд зворушливо тремтів
на вітрі.
Моя вагонка м’яко
потонула в твоїх металоконструкціях, твоя шафа-купе обійняла мій
конвектор, і нас поглинув глибокий євроремонт.
***
О, я тебе форева буду лав,
І ти мене форева будеш лала.
Я буду посвящать тобі вірші,
А ти їх будеш по ночах читала.
Правда?
Але якшо пройде дванадцять років,
І чуства наші пролетять в трубу,
Скажи мені на вушко:
— Пиво будеш?
І я тобі отвєчу:
— Єс. Ай бу.
В о н а:
— Та люблю я тебе! Але у мене є ще реостат та паранджа. І шарікопідшипник.
Вони також уваги вимагають. І ображаються, бува, як діти. Знаєш?
В і н:
— Акцептую.
24 липня відбудеться
семінар "Аншлюз для сталеварів: три дні на дні."
Грайте баяни, гриміть
контрабаси
Сьогодні вінчаються
Маня і Вася.
Ковтайте компоти,
кусайте ковбаси!
По небу розвійте
святкові лампаси!
Дивіться в майбутнє
бадьорим заквасом:
Віват сталеварам!
Бойкот підарасам!
Вдих!
Вікна будинку навпроти знають, коли ми помремо,
Знають, шо ми їмо, і те, чим ми, вибачте, сремо.
З вікон будинку навпроти видно, як ми виростали
Надії, що ми подавали, і те ким ми, вибачте, стали.
З вікон будинку навпроти, за гримом ховаючи фальш,
Раніше лабав рамштейн, а тепер тільки траурний марш.
З вікон будинку навпроти... Яке ваше сране діло?
Раніше жили душа в душу, а тепер тільки тіло в тіло...
Із вікон будинку навпроти
Діти годують птаху,
Луною від стінки до стінки
Літає "Люблю" і "Нахуй!"
Видих...
Загули конкістадори,
закалялась в домнах сталь, так откуда-же в карманах в мене взялася
печаль розцвітають помідори колосяться картоплї і адам стріляє з
лука в плод незбившейся любві напрягаються клітини вмозґахсамкикакаду
і драбинка вже кінчається, я зараз упаду.
Ходить віник коромислом,
спить машинка-автомат, вас вітає з першотравнем усурійський альт-кастрат,
позіхнув комбайн кухонний, сумно стало кораблю і петро нагірний
знову написав якусь хуйню.
Пчхи.
З Яремче.
Де сонце танцює по хмарах,
де хлюпає водка в стакан,
там плюну я з мосту у річку
свій вклад в світовий океан.
Між іншим:
Коли весняною рукою,
Іван візьметься за стакан,
Коли ведмедик на
світанку потрапить в радісний капкан,
Коли всміхнеться
перехожий, і скаже вам, що ви — мудак,
Беріть шнурок і
мило сміло. Природа вам послала знак!
Звуки її костиля віддалялись, лунаючи дзвінко.
Ростик заправив штани,
"Пуск — Игры — Пасьянс Косынка".
Мені сьогодні
снився на рідкість чудовий сон. Просто афігітєльний сон мені снився,
ґеніальний, весь такий радісний, ніжний і свіжий, як запах на пилорамі.
Зара розкажу. (чхає)
Карочє так:
Спочатку всьо темно,
і шось там десь таке незрозуміле моргає. Потім якийсь поїзд їде,
але може то і не поїзд, всьо в тумані. І картоплесховище стоїть,
а кругом народ бігає, а шо за народ не знаю ніфіга, темно кругом.
А потім... а... ше кобіта якась була, чи шо. Тоже всьо таке зелене-зелене,
а потім зразу бах — чорне, і світло в кінці тунелю. Прикинь, а?
Прокидаюсь, а кіт
знов на простиню насцяв.
Блять.
Назву його Кашалотом,
в тому є шось рицарське.
...тремтячими
руками Герасим освідчився в коханні Мумі.
— Я вас любил,
любов єщо бить может, — сказав Пушкін.
— Но очень даже
может і не бить. — додав він.
Намажу зуби блєндамедом,
Начищу валянки на глянц,
І побіжу топтати небо:
Тарам-тарам, тарам-тарамц.
Зігнувши місяць перископом,
Я прокладу до сонця шлях.
Назвуся гордо ідіотом.
Тарах-тарах, тарах-тарах.
Блаженний той,
хто хавати не просить,
Блаженний той,
кому не тре бабла,
Благословенний
той, кому на мене похуй,
І той, кого вапше
нема.
Вечір, прокурена кнайпа,
[сensored] в повітрі висять,
І плоскогруде дівчисько
тобі подає п’ятдесять.
Киваєш, ковтаєш, [сensored],
розжовуєш сала кусок,
І плоскогруде дівчисько
тобі посміхнеться разок.
А потім [сensored] додому,
[сensored] такий, як усі,
А плоскогруде дівчисько
хтось там [сensored] в таксі.
|
overhill