| |
|
|
Матєршинна історія, бо інакше не можу.
Мужики, гордо наморщивши мошонку:
— Всі тьолки — Дури!
Тьолки, агресивно наморщивши лобок:
— Всі мужики думають Хуєм!
Ну от. Тре про них шось сказати, бо питання, як я бачу, дуже актуальне.
Он і приклад з життя знайшовся...
Жив-був один чувачок. Він їбав одну чувішку. А чувішка в свою чергу
їбала його (в неприємному смислі того слова). Вони двоє вдавали,
шо їм кльово.
Коли тьолка робить вигляд, шо їй приємно їбатись з мужиком, а сама
переймається виключно питаннями Шиї, на якій її статевий орган...
ба навіть не статевий — робочий (як в плуга), і решта, шо з нього
виросло, зможуть паразитувати певний поміжок часу — вона Дура...
Нє, вона не Дура! І не лошадь... Це просто Повний Піздєц. От. А
крім того вона таки Дура.
Коли мужик не може відрізнити кобіту від Дури, стає Шиєю, і робить
вигляд, шо йому пофігу всячеські неприємності, що витікають з такої
Дури, ібо раніше він дрочив, а тепер йому дають — він думає Хуєм.
І в голові в нього якась хуйня та прекрасний матеріал для ножа психіатра.
Закінчуються такі історії, як правило, однаково: вона, пославши
його нахуй, бо він Думаючий Хуєм Мудак, і власне Хуй його нічого
екстраособливго собою не предсталяє, звалює на наступного, такого
ж Мудака; а він — іде куда послали, випустивши сопляний шлейф, нарікає
на паршиве життя, ображено заявляє, шо вона Дура, а я її, тіпа,
люблю. І знаходить наступну. Або ту саму.
Навпаки, правда, теж буває.
При бажанні з того можна зробити висновок: Дури і Ті, Що Думають
Хуєм — це такий прошарок суспільства, частинка Божественного замислу,
гуманоїди, які існують виключного в межах власної свідомості і нерозлучні
одне з другим. Решта ж, мабуть, просто люди. Ще, правда, є Ті, Хто
Просто Хочуть Їбатися, але вони думають не Хуєм, а для Хуя, і базар
взагалі не про них.
Щодо мене... так склалось, що хтось з них, вищезгаданих, деякий
час пробувала їбати мене. Але я, здається, вчасно спригнув. Хоча
ніфіга в мене нормально реагувати на таку хуйню не виходить, як
ото в кіно буває: вона йому рога наставила як у тролейбуса, а він,
брик, бухнув, зняв блядь, визвав кого-небуть на дуель і хеппі-енд.
В мене чомусь далі пункту "бухнув" не доходило. Я просто
спригнув. Закодувався.
Отже, я жиро вам раджу: при зустрічі з такими людьми, посилайте
їх на їхній же мислячий орган. Якщо ж, не дай Бозя, ви такими і
є — ну вас на хуй.
Тобто я, звичайно, не проти: їбіться хто з ким, де і куда хоче,
хоть стрілою від крана! Це дуже навіть чудово і оригінально! Думайте
чим можете, будьте дурами і дураками, суками і кобелями, стервами
і хрін там знає чим ше, блядями, все таке... На здоров’я! Мене ж,
попрошу, лишіть в спокої. Мені не по дорозі.
Бо життя прекрасне. І я всіх люблю. І дощик на вулиці і листочки...
яка краса. Поки мене не їбуть. І любов моя не покине Тих, Хто Мене
Не Їбе довіку. Точно кажу.
А конкретніше про то всьо я буду знати років у сімдесят.
І от... сонце вистромилось, блять, осінь мінлива пора року...
Тому я такий злий.
Тому я заїбався писати тут всяку пургу.
Чесно.
P. S. Але буду.
 6.10.03
"Завтра я стану кращий
Прокинусь, почищу зуби
Напевно кину курити,
І пити мабуть не буду.
Буду вітатись з сусідом,
Всім серцем полюблю дружину,
Посію розумне і вічне,
Життя віддам за Батьківщину
Буду студентам за приклад,
Добром не обділю нікого,
Буду чемно водити
Бабульок через дорогу..."
І от я прокинувся зранку,
Холодно, соплі в носі,
Тихо дзвонить телЄфон:
"Альо,
а хто це?"
"Я — осінь..."
24.09.03
Політичний підтекст
Пенсіонер Пушкін
з палкою приїхав до Львова сіяти умне, добре і вічне.
На зустріч йому
вийшли 2 злочинця у формі галицьких сепаратистів.
— Добрый вэчир!
—сказав пенсiонер.
— Руский язик в
плечі, — сказали злочинці і дістали ножі.
— Раз в год и палка
стеляет, — прошепотів Пушкін національне заклинання і вистрілив.
Один злочинець розчинився в повітрі. Другий страшно вишкірився і
пішов у наступ.
Крупним планом
перелякані очі пенсіонера. Крупним планом фізія злочинця в формі
галицького сепаратиста. Напружена музика.
реклама памперса, олвейза, чаю і водки.
Ше раз крупним
планом фізія злочинця в формі галицького сепаратиста і напружена
музика.
— Палка о двух
концах, — раптом згадав Пушкін, і вистрілив ше раз.
Другий злочинець
розчинився.
— Абысь зналы,
— з почуттям виконаного обов'язку пенсіонер пішов в морг і заснув
там сном немовляти.
Хіба це справедливо?
Треба міняти тактику!
Але. [банальна історія]
Він [далі просто
"він"] був шановним паном. А вона [далі просто... "вона",
скажімо] — шановною панкою.
І мешкали вони
на спільній території, під однією ковдрою, вона носила його футболки,
а він ходив за хлібом. І це було зовсім нудно.
Але!
[В такій історії
обов’язково повинно бути "але!"]
А ше вона варила
суп в непристойному і позбавленому еротизму баняку. Він, в свою
чергу, ходив голим з ванни до шафи за рушником.
Вона бачила залишки бороди на рушнику і скаженіла. Його тошнило
від цибулі в супі. Але це дурниця. [Хоча "але" повинно
бути]
І тоді сусідський
хлопчина сказав їм:
— Але!
І вона спалила
рушник, він плюнув в суп. Вони вишли гримнувши дверима. І все як
закрутилось, закрутилось!
[Тепер є два варіанти:
вона йому зрадить із продавцем виробів за 50 коп., а він сп’яну
застрілить кицьку сусідського хлопчини; або ж він програє в карти
тещин подарунок — мельхіорові запонки, а вона... ой, навіть подумати
страшно]
Кицька сусідського
хлопчини довго слухала ритмічний скрип із-за дверей.
Потім він пішов
в магазин. Вона переодягнулась перед дзеркалом.
Він був шановним
паном. Вона — шановною панкою.
Ними вони і залишились.
Таке от "але".
P.S. Пани бувають
загадковими. А панки — то взагалі.
І ше... ...Ай, нічо.
22.09.03
Згадуючи випадки
з життя, я не завжди пам’ятаю, з чийого саме життя це випадки.
21.09.03
От як воно прикольно
виходить: я собі постукав по клавіатурі, покурив біля туалету, прокашлявся
і знов працюю, ніби й ніц не сталось. А ти десь там сидиш зараз
з другого боку інтернету, читаєш це все і думаєш собі: от, блін,
той Оверхіл, от пішов же він нахуй, причому так, шоб до обіду дойшов...
або: от жиж Оверхіл, от молодець, ото дай Боже йому вилічитись...
Ех...
А я шо, а в мене
відмазка. Я читати не просив.
20.09.03
Пара танцює мєдляк
Під пісню, де шось по-англійськи
В нього в штанах стояк,
А в неї — тремтячі сіськи.
В нього півлітра на двох
І пива не знаю скільки.,
А в неї — коли не можна,
І вчора почалось тільки.
Доля була жорстока
Із ними тієї ночі:
Вона попрощавшись пішла,
А він в туалеті... скучає пацан, карочє.
19.09.03
Вечером йдучи на пиво,
тихо в життя, бля, втикаю:
"Життя - це капєц як красиво,
Життя - це найвища тайна.
Життя - це есенція суті
І суть, відповідно, есенцій,
Життя - це каденція змісту
І зміст, вибачайте, каденцій."
От так я собі втикаю,
Коли я іду на пиво,
Коли я штани защіпаю,
Посцявши на труп у кропиві.
18.09.03
3:07 amХто-небудь,
підніміть мій настрій! Він там, внизу, під монітором...
17.09.03
Розхлюпуючи
по коридору вміст шлунку, Ірина Вікторівна мчала в туалет.
Підставивши їй
ногу, інженер-акустик Столяров поснідав, сито простягнувши ноги
під столом пукнув, і прислухався.
Від нездорового
звуку в Марії Леонідівни впав гемоглобін, вона плюнула в дзеркало
і подзвонила в морг.
Богдан Степанович
зібрався взяти трубку, але задумавшись, професійним жестом помацав
Аліну Дмитрівну за дупу.
Аліна Дмитрівна
сприйняла це як посягання на її територіальну цілістність і задоволено
ахнула.
Побачивши це Сергій
Анатолійович вийшов на балкон і застрілився. Згідно законів жанру,
гравітації, та композиції він хлюпнувся на землю, і створив собою
високохудожню ілюстрацію для "Анатомії".
Іван, здається
Сигізмундович, продав "Анатомію", напився і дивився на
Ірину Вікторівну, як бомж на ікру. Ірина Вікторівна в черговий раз
наповнювала шлунок.
День зациклився.
А вам не здається,
шо життя проходить повз вас?
16.09.03
Ода з венеричними наслідками
"Трихомоднадний Джо сидів на шафі
І пив трихомонад,
І гонорово на сосні
Висіла гонорея,
І трипер на підсвічнику
Тріпався невпопад,
Венеру пучило хронічно
Від тої ахінеї."
Ні.
Я вимкнув телевізор.
Ше раз:
Розсівся старенький лорд
У кріслі біля каміну,
І старим зубним протезом
З хрустом жує "мівіну".
І буде усе позаду,
Життя відійде в минуле.
Коли він доїсть "мівіну",
І пустить у лоба кулю.
Якось нескладно
получилось...
15.09.03
Ґендерне питання
у природі
Природа — то наша
мама. Он дивіться, нога! А на нозі рога. І язик. І жилплоща. А там
де закінчується жилплоща, і починається нога — дупа. І всьо. Слимак.
Ні очей, ні носа, тільки нервові закінчення на рогах. Просто жах,
так цікаво! Як він собі пару знаходить, коли в полі дотику одна
трава, а слимачиха за сто метрів... Ну от як же вони зустрічаються?
А сам бачив, таки зустрічаються, і потім годинами туцяють ріжками
один одне. Не знаю. Слимак слимака чує, шо ого-го! Дуже, дуже все
це цікаво.
Це ми — люди, шукаєм,
страждаєм, полюціонуєм ідеалами, пишем віршики, лазим у вікна і
напиваємось з горя в результаті. Слимаки ж чик, зустрілись, і ніяких
ґендерних питань.
Людство, кохайтеся
як слимаки.
Йду покурю.
13.09.03
Форум тих-во-во.
Спішу повісти,
що дня 13, місяця 09, року 03, я, озброївшись етикеткою "Десятий
(нерозбірливо) час читати Учасник", погріб ґрунтовно оглянути
традиційне царство паперу і духоти в палац мистецтв.
Першу годину ходив
поміж різними агнийогами і кулінарними енциклопедіями, час від часу
натикаючись на криміналістику, та намагався врубати, що ж таки мені
тре. Вирішив: тре купити мудре, модне, вічне, і шось по інглішу.
Вперед!
Із вічним було
просто. Я одразу ж надибав жирний том, всередині якого виявився
Маркес, Борхес і ше якийсь Хуліо. Три в одному флаконі, видання
так нічо. Ура. З модним було гірше, оскільки я — село — не маю ані
найменшого поняття, що ж зара таким є. Намозоливши очі тьотям з
"Кальварії", втік і купив Андруховича на стенді якогось
Київського видавництва. Скажіть, то модне? :-))) В процесі роздумів
придивився Сомерсета Моема по інглішу.
Потім перейшов до мудрого. Ше три круга, три сигарети на балконі
і от воно! Емеріх Корет, "Основи метафізики". Шо таке
метафізика я не знаю, тому обов’язково вирішив заліпити дзюрку придбанням
такої фундаментальної книжечки. Прочитавши в ній, що "актуальное
тождество бытия и знания в исполнении духовного акта оказывается
основным знанием о бытии и поетому праусловием возможности всего
вопрошания и знания", я зрозумів — прочитавши це я стану конкретним
арістофаном і повним анаксимандром в даній галузі. А можливо і абсолюта
досягну (не плутати з горілкою).
Тоді, розмахуючи
торбою і збиваючи окуляри з розумних тьоть, кинувся шукати те місце,
де я бачив Моема. Ше три круга. Знайшов. Вже купили. Стало прикро,
я плюнув на паркет, взяв в "Кальварії" Єшкілєва, і пішов
на пиво.
Переглядаючи свої
культурні надбання за флящинкою "1715" (ой дивіться, які
ноги пішли... та ж такі ноги і простягнути не гріх!) я відчув, що
більше за все мені хочеться читати не Маркеса, і не Хуліо якогось-там,
а некупленого мною Моема. І "Основи метафізики" я навяд
чи викладу з торби найближчих 2 місяці. А коли викладу, то точно
забуду куди. Ех, село-село. Треба зробити над собою зусиллля. А-а-а...
Ше одне пиво можна?
11.09.03
І от.
І от, подивіться,
я йду нічною алейкою безпорадних дерев, і відчуваю, як згори на
голову цеглинами падає обшарпане листя кленів. З мене ж у відповідь,
лахміттями букв висипається римований мотлох. І, йдучи, я прикриваюсь
ним, щоб довести собі, що я — не найбільший дурень у всесвіті; ховаюсь
за безперервною балаканиною, щоб переконати себе — я хоча б кома
у тексті свого ж дивного існування, і... А зрештою... Я чудово розумію:
все це через те, що твій запах і досі залишився на руках.
О, святі великомученики,
як я втомився.
А ше я став, бля, старий і сентиментальний. Тільки це не відноситься
до теми.
Вітаю!
Соплі.
От цікаво: коли
кубіта шукає чоловіка, який буде любити, розуміти, поважати її внутрішній
світ і там все таке; вона усвідомлює, що жерти все-одно їй готувати?
10.09.03
Пережитки минулого:
Ти станеш моєю
навіки:
кохаю, люблю і
квіти,
ти будеш для мене
в паспорті,
Квартира, машина,
діти.
А потім ти станеш
втомою,
станеш складним
моментом,
станеш цигарковим
попелом,
і пляшкою ніби
абсенту.
Ти будеш моїми
сходинками,
і стінкою будеш
можливо,
ти будеш мені пропозиція
з сусідом піти
на пиво.
Ти будеш моїми
ваганнями,
слідами в снігу
від хати...
мила, пробач, я
вирішив:
я не прийду ночувати.
...
ти станеш моєю
навіки
зоною функціональною
ти станеш кнопкою
пауза
дротинкою коаксіальною
графітною змазкою
може
може дорожним знаком
я буду твоїм хусейном
як тільки ти станеш
іраком
...де помилка?
Люблю тебе через коли і потім
Люблю я в і навіть кожен раз
Любити цим і знову через скільки
Не перестану після довший час.
Люблю, коли я часто і напевно
Де-інде ноги, якось руки так
Підлога може світла у відсутність
Горілка пиво і мабуть коньяк.
І крапля як неначе звідки зовсім
Туди і довго можна тільки ти
А потім також надзвичайно просто
Люблю тебе далеко десь піти.
9.09.03
Осінь — це пора пенсіонерів
У шерстяних сведерках і плащах,
У дратвою підшитих черевиках,
З медаллю на прострілених грудях.
Коли Де Сад за ручку із Мазохом
Гербарії збирають у кущах,
Я вийду на балкон і плюну
Із радістю маньяка у очах.
Автор:
- Люди, вас прошу уклінно,
Дайте поету поїсти
Бо з голоду в кишках поета
Дохнуть останні глисти.
(дякую)
А ше вас прошу, шановні,
Дайте поету бухнути,
Бо шось не приходить натхнення,
А ввечері важко заснути.
(дякую)
Ну і... коли ваша ласка,
Курнути поету дайте,
Поет вам таке напише,
Хоть стійте, а хоть тікайте...
(дякую, аллах вам в поміч)
Коньюнктура:
- Еті паети, єй богу,
Уже заєбалі нємножка.
Нє можеш стихи придумать,
Учись, блять, сажать картошку!
8.09.03
Гм-гм! Придумав жартівливий віршик:
В мене крутий депресняк,
Депресія в мене друзі
В мене депресія, так!
В мене депресія дуже.
Депресія в мене, ой!
Депресія в мене, бляха!
Депресія в мене ого!
Так шо пішли всі (забув)
Або передумав.
7.09.03
Тромбон Духовкін
йшов на свій сольний концерт з філософським настроєм і тверезою
фізіономією.
— Музика! — думав
він, переганяючи іржавий трамвай, — Це круто.
— Музика, — він
перестрибнув через відкритий каналізаційний люк, — це панти!
— Музика, — він
перевів пенсіонерку через дорогу, — це труба!
— І тромбон! —
він помахав футляром винищувачу, шо пролітав згори.
— Музика — це Вічність,
— сказав він і задумався, — Вічність?..
— Вічність може
почекати. — двері кабака скрипнули і зачинились, поглинувши тромбон
і його хазяїна.
Аплодисменти.
5.09.03
— Кап-кап-кап,
— сказав дощик.
— Хляп-хляп-хляп,
— сказала машинка.
— Блять-блять-блять,
— сказав Петрик і брудно заматюкався.
От сиджу я під
лампочкою, і спостерігаю за булькою в чаї... або, наприклад, в носі
пронизливо колупаюсь. Існую собі так, одним словом.
А в голову, як
мухи на... ага!.., лізуть глупства. Цитую:
Всьо в природі
пов’язане тою, як її... діалектичною протилежністю: тіло і антитіло,
матерія і антиматерія, Ной і Антиной, кваріат і антикваріат. Значить
повинні існувати в тому світі люди і, звичайно ж, антлюди... о,
булька в чаї тріснула... чи в носі... а, менш з тим...
Цікаво стало, а
чим же між собою вони відрізняються ці люди/антилюди. От я, наприклад,
сиджу, п’ю чай. Кава мене на сон тягне. А потім п’ю пиво, бо пиво
мене бадьорить не дивлячись на туалетні наслідки. А в нормальних
людей як? Кава — стимулятор, пиво — стрес зняти, кава зранку — пиво
на сон, коротше всьо навпаки.
Ей, філософи! От
вам діалектична протилежність. Можна написати дисертацію, дослідити,
вивчити, обґрунтувати і зробити висновки. А я йду на пиво. Бо шось
спати хочеться.
А ше від пива прищів
не буде. Ура.
Кінець цитати.
Ну от з філософією
ми розібрались. Тепер поговорим про фізику.
Жив-був баян. Або
кактус. Або песик — підняв лапку, попісяв на дерево і пішов. Дівчинка
Ляна — відкрила ротик, випустила коливання повітря: ха-ха-ха, і
теж пішла. І дощ пішов. І листя з каштанів падає.
От як воно цікаво
в природі задумано.
Про шо я? Про фізику.
Жила-була фізика.
Муть страшна. Пішла вона!.. Зауважте, за чітко визначеною тректорією.
4.09.03
тинди-ринди йду до додому
йду додому тин-дирин
тири-пири пити пиво
в продуктовий магазин
два чотири шість і вісім
до зарплати пару днів
продавщиця на тарілку
нащипала купку брів
(випишіть мені таблетку
я по-моєму здурів)
Природа
Переслідуючи свою
мету, Гриша вискочив з маршрутки в калюжу і на повні груди вдихнув.
Навкруг стояв холодний липневий вечір, в повітрі після дрібного
дощика неприємно пахло клопами. На зупинці, де як правило в таку
погоду замотавшись у клейонку сидять парочки, сиділа парочка. Звернувши
увагу на пар, який струменями здіймався над ними, Гриша вирішив
обійти зупинку, щоб не перешкоджати процесу парування, і, переслідуючи
свою мету, пішов темним провулком. Переслідуючи свою мету, він пройшов
три будинки і, звернувши за кут, зупинився. Виглянувши із-за рогу,
неначе кицька в момент непристойності, та нікого не побачивши, переслідуючи
свою мету, Гриша частково заспокоївся. Вітер розганяв хмари, в результаті
чого з-під них негайно вистромились Місяць, Марс, Венера, і кільки
сотень інших небесних світил різного калібру. Прохолодний вітер
шарудів обгризеним листям каштанів, марудно кричали коти, в траві
порпався кріт.
— Природа! - переслідуючи
свою мету, тихо сказав Гриша сам до себе.
Вдалині завив пес.
— Кличе! - досягнувши
своєї мети, він аби-як защіпнув ширінку, - ...У пріроди нєт плахой
пагоди...
Гриша повільно
віддалився в сторону найближчої транспортної магістральки. Звуки
"Пум-пурурум!", "Таксі!" і "Стаять!"
- кілька хвилин лунко відбивались поміж змокрілими хрущовками, поки
не стихли разом із риками старого двигуна.
Місяць глянув на
обісцяну стіну і підморгнув Марсу:
— Природа, блять!
Марс промовчав.
Венера зашарілась.
3.09.03
Коти кричать навЕсну
у кущах,
а восени вони в
кущах здихають...
Зимою замерзають
у кущах,
а влітку, Господи
прости, воняють.
Кома
От якшо пацан не
вміє плавати, то шо? Прикиньте такий собі стандартний, до болі в
п'ятці, ситуейшн: тоне "Титанік".
Камера, мотор,
всі в крик, паніка. І чувак (для прикладу - почесний працівник хлібзаводу
№2) не дурак, першою хвилею за борт візьми і змийся. Тоне, бульки
з носа ідуть, очі як банки медицинські, а кругом водорослі і суцільний
перепад тиску. І в момент, коли життя перед очима дойшло якраз до
першої еротичної сценки, чувака викидає на берег. Крутить він головою,
медуз з пупка виколупує, і бачить: річка, пальми, на другому березі
туман, карочє місце незнайоме, на картах не позначене... "Точно!",
думає він, "Стікс!" (в школі читав, ерудитом хотів стати,
шоб грати в "Штогдєкогда") Ну блін, а де ж дєд з веслом?
І загвоздка якраз
виходить в тому, — розуміє він скоро, — шо дєда нема. В нього перекур.
Або пиво в буфет свіже завезли. Чи одне і друге тугезер.
Ну то чувак наш
не дого думаючи знмає одяг, складає його, як пінгвін яйця: на купку
і в ямку; і лізе в річку скупнутись, поки з буфету за ним дєд припливе.
І звичайно ж, через три метри від берега, йде на дно, як австро-угорська
цегла...
А в цей момент
кращі медики свого часу товчуться над ним з надіями, шо цей кекс
все-таки виживе. Чіпляють на нього дорогі присоски, міряють параметри
всякими апаратами, різні родичі ридають, на дорогах пробки і в магазин
хліб не завозять. А він, заліг на дно, сам ні мертвий, ні живий.
Йому пофіг, а медицині — дисертації.
От саме це, друзі
мої, називається кома.
Але я плавати вмію...
Добре воно, чи зле?
2.09.03
Групка полосатих
матрасів простягла кінці в воду.
Які ми, все-таки,
вередливі: літо — жара, осінь — нудьга-болото, зима — дубак. Залишилась
весна, в час якої ми потішившись тестостероном тихо чекаємо літа...
"Хочу сонечка,
хочу сонечка!" —"На, маєш!", сказало сонечко, ультрафіолетово
блиснувши посмішкою. Жара,
смердить, нема води, крапелька поту меланхолійно стікає з-під пахви.
Та ше фігня була.
Я нарешті звернув
увагу на дату...
Осінь. І скоро
я не зможу викинути бичок через вікно третього поверху, бо він обов'язково
зависне в сухому листі акації і дерево згорить. Уявіть, це мене
дуже хвилює.
Ой, як все сумбурно.
З життя автолюбителів
"Вася Л. пригнав
з Німеччини Наталку С. в хорошому стані. Правда через тиждень в
неї полетіли рульові тяги. Вася продав Наталку і купив Галю Д. Галя
була престижною моделлю з великими фарами. Але з тріснутим лобовиком
і скрипучими гальмами. Вася продав Галю і купив в сусіда Свєту Б.
Але в Свєти тік карбюратор. Він зводив її на сервіс, слюсар колупнув
в карбраторі пальцем та порекомендував продати її і переселитись.
Вася так і зробив, від біди подалі, і місяць ходив пішки. Втомились
ноги.
Він у відчаї найняв Іру, зїздити на село, але Іра жерла бензин,
як два таксопарка. Вася послав її, і поїхав маршрутною Вікою. Віка
заглохла десь коло Стрия, і Вася добирався в село на попутках.
Там він взяв покататись
Олену. Але на перехресті вдарив в зад Оксану, пом’яв їй бампер і
загинув від монтіровки.
В нас дуже погані
дороги."
— Напишуть же таке!
— буркнув Саня, кинувши газету новенькій Олі на капот. — Їдем в
гараж?
Він погладив її
по крилу, відкрив дверцята і плавно потонув в м’якому шкіряному
сидінні.
Оля завелась. З
вихлопної труби пішов дим.
1.09.03
— Ну я ж вам зеленим
по непонятному пишу, шо я живий! Жи-вий! Пустіть! Дайте пройти...
Любий першокласнику,
вітаю тебе з Днем знань. (Твоя мама здала гроші на шурупчик до завіси
до дверцят від шафки в кабінеті географії?) Від першого до останнього
дзвоника тебе чекають захопливі пригоди у світі знань, цікаві мандрівки
шляхами великих вчених, і незвичайні відкриття (особливо в 9-му
класі на уроках біології). І виростеш ти нев’ї... просто спеціалістом,
і підеш в інститут, якшо не посадять.
На благо України.
Жах, що в школі
робиться. Нікому вірити не можна.
— Паєхалі, — сказав Гагарін і передав 80 копійок.
|
overhill