| |
|
|
 1.07.03
— Ти мене снишся?
— спитала вона ніби між іншим, заглядаючи у духовку.
— Снюсь, — він
спустив ноги з розкладачки і ненароком попав пальцем в небо, — сплю
і бачу, darling. А ти мене?
— І я тебе снюсь,
— вона дістала з духовки минулорічний труп кота...
От так вони і снились
одне другого, аж поки не виспались. І все в них було як у ві сні,
якщо не зважати на сусідку, яка так і не знайшла свого єдиного котика.
Удари її голови об стіну часто перешкоджали людям снитись повноцінними
снами, але це вже зовсім інша історія.
На добраніч, діти.
20.06.03
От я встав раненько
і надягнув перед дзеркалом галстук.
Григорий Федорович Колот
в душе старпер, но с виду молод
Іграя в жилах протоплазмой,
он умер утром от оргазма.
— Ну як?
— Лажа. — сказало
відображення в дзеркалі.
— А якшо от так:
Червоне світло світлофора
дається пішоходу тільки раз,
Шоб він заколупавшись в носі
Попав під древній тарантас
— То вже було,
— сказало відображення в дзеркалі і поправило на мені галстук.—
Ше давай!
— Ше не можу, —
роблю вигляд шо треба йти по маленькому.
— Давай-давай!
Ти людина, чи будеш по сральнікам лазити? — вузол галстука затягнувся.
— И-и-и-и... —
хриплю, — Ну ж не знаю я!..
Через сім хвилин
воно мене задушило, а я плюнув в нього гландами і правою бронхою.
От так-то.
Тепер стою, голий,
в галстуку, рило в крові... А ви кажете — муки творчості!
19.06.03
Теоретично вважається,
що шлях кобіти до серця пролягає через шлунок.
І от прислуховуючись
до шлункового булькання і бурчання, я починаю хвилюватись: яка ж
це чарівна пані там так товчеться? Що чекає її на тому важкому шляху?
Кого вона зустріне? Їй напевно так холодно і брудно...
Бідолаха, рухайся
швидше! Лиш в дорозі не зблуди, з шлунку попадають не тільки до
серця.
Чекаю.
Твій Ганнібал.
18.06.03
Кожна порядна самка
Мріє про принца із замку,
З блакитними, чіста, очима,
Шоб був чемоданчик з грошима.
І коник шоб був білосніжний,
Шоб принц до неї був ніжний,
Жиб мав на поясі шпагу.
Прискакав би до неї в общагу,
Вона би наморщила писок,
І сказала: "Я с мущінамі на уліце нє знакомлюсь..."
А принц набухався в сраку,
Пропив всьо бабло і коняку,
Прийшов серед ночі і гордо
Набив би тій мрійниці морду.
Та от незадача: у нас на селі
Принців немає — одні рагулі.
14.06.03
В мене тут мисля
проскочила. Така, знаєте, з тих старих, добротних. Ви її часом не
бачили? Не бачили. А то б ви оцінили, як вона проскочила. О, як
вона проскочила! Це треба було бачити.
Ото зараз вже мислі не ті, так не проскакують, все більше назрівають,
накльовуються, ну в кращому випадку викристалізовуються. А ця, блін,
як кобила, бабах — і проскочила. І ніхто її не бачив.
13.06.03
0 сидить і напружено робить першу пробу пера.
Заходить 10.
10: Я 10. Оптимізую, ремонтую, настроюю, розсмоктую шви, прочищаю
чакри!
0: Добрий день, я 0.
10: Вмію ходити на пальцях, опля!
Встає на носки. Ходить. 0 відвертається.
Заходить 6.
10: Сію, вію, посіваю розумне, добре, вічне, виконую еротичні танці!
Розщіпає ремінь. 6 сідає в позу лотоса.
0: В мене проба пера, вийдіть!
6: Клавіатури!
0: В жопу.
10: Кодую, прошиваю, вишиваю хрестиком, нуликом, гадаю на яйцях.
0 кидає помідором.
10: Перериваю вагітність, розподіляю гроші, спасаю душі...
Помідор: Блять, от так весь час!
Попадає 10 в щелепу. 10 падає.
6: Ням-ням!
0: В жопу.
Спокусливо виляючи нижньою діркою, заходить 8.
6 облизує труп 10 від томатного соку.
0 пробує перо.
6: Клавіатуру
Я: В жопу.
8 втрачає свідомість.
На сцену виходить культура і переступивши через 8 і 10 йде в маси.
Штори.
Вона відлетіла в оф-лайн
Неначе її не було.
Трагедія :((
(Закос під шестидесятників)
Крізь нетрі
чороного оф-лайну,
один, як втрачений
IP-пакет.
тонким шнуром коаксіальним
Повзу з надією
в інет
Вдивляюся в затишшя
монітору,
В моргання лампочок
від мережевих карт,
Бреду по біто-байтових
просторах
Крізь стопрокляту
кнопку "Start"
У відчаї спамлю
поштову скриньку,
Читаю хісторі придуманих
розмов,
Курсором гладжу
зчервонілу квітку,
Аж ось вона зазеленіє
знов...
----------
— О, наймогутніший провайдер,
Верни моє кохання, прошу!
— Пішов ти в проксі! — відповіли, —
У неї, бля, немає гошей!
6.06.03
Відкриваю я газєту,
Там написано вот ето:
"В дєвочки Марусі
поламалась пусі.
Вся козацька конніца,
Вся козацька рать
Тужиться, шоб дєвочці
Пусю поладнать..."
Шо поробиш, журналісти
Тоже, суки, хочуть їсти!
27.05.03
Леопольд сере,
і круг нього розноситься пронизливий романтичний ореол. На ореол,
дзвінко бзикаючи крилами, злітаються амури з зеленими животами.
— Срання, — почав
він задумливо, — то як любофь...
Звертаючись до
амура який уважно підлетів поближче і закліпав фасетковими очима:
— Ото знаєш, буває
нажерешся так, шо встати страшно і думаєш, — він замовк і натужився,
— уф... і думаєш: от я, бля, так переситився, шо ніяка курва, тобто,
ніякі рябчики і лобстери не зможуть мене соблазніть. А тепер серу...
— Леопольд змахнув настриливого амура з носа, — і таке мене натхнення
огортає, шо всратися, вибачте за тавтологію, можна.
— Так і в коханні,
— він встав і зиркнув вниз, — тільки перенаситившись можна пізнати
кайф справжнього, знаєте, почуття!
Леопольд злив воду і голосно шмарканувши в білий круг унітаза, пішов
програмувати на С++.
Амури злетілись
на бачок і заходились витирати волохатими лапками дупи.
— Воду злив...
Ні сам ні гам, ні нам не лишив!
26.05.03
...я... слухай,
ото, значить, прокидаюсь я в маршрутці, за вікном Стрийський вокзал,
в роті сам не знаю шо, відкрити страшно...
А на вокзалі так
добре! Ух... Сонце світить, пташки співають, автобуси туда-сюда...
От стою я біля
розкладу руху, жую біляш із картоплею, читаю всякі "до відома
пасажирів", "шановні пасажири", "пам’ятка пожежника"
і плавно перетворююсь на того самого шановного пасажира. Який зобов’язаний
жити по свому пасажирному закону (час життя пасажира дорівнює тривалості
поїздки плюс посцяти в полі). І закон в пасажирів один:... А може
два, чи три, але я їх не знаю.
Треба тільки спітніти,
випити "Олімпію", з’їсти роздушене на дні торби яйце накруто,
почитати в газеті статтю про НЛО, розгадати супер-мега-бля-сканворд,
витерти лисину і заснути на фоні мальовничого сільськогосподарського
пейзажу біля бабульки, яка їде до внука, чи студента, шо гребе на
науку, під приємні автобусні звуки... який же ж я романтик, просто
абзац.
"А, блять,
не рвонути мені в який небудь Лондон, чи Ганновер", думаю,
"Емігрантів пощупати, собю похвалитись, а може до поляків,
чи в яку небудь Курвію, чи Хробатію, де всі говорять такою милою
курва-хробацькою мовою!" Зітхаю. "Ну хоча б в Київ, Франківськ...
в Козову, на крайній випадок!"
От така в мене
тяга до подорожей прокинулась...
І сів я в тролейбус
нумер п’ять, і повіз він мене шляхами загадковими, вулицями Стрийськими,
і виліз я з нього і пішов на роботу. І цілий день не покидало мене
відчуття, що на вокзалі тому автобусному я залишив щось важливе,
ну просто якусь частинку себе, без якої мені тепер жити буде сумно,
голодно і фігово... Чи то гаманець, чи телефон... блін... кульок
з канапкою... так і є.
23.05.03
... ви ж знаєте,
я живу в лісі. І працюю в лісі. Такому маленькому, той шо ззаду
бібліотеки, цитадель називається. Там ше какашки всюди розкидані.
Але це зараз вони
там порозкидані, а раніше там німці ходили. І жиди.
Жиди продавали
німцям пальону водку на какашках замішану, а ті, значить, нап’ються
звечора, а зранку в роті гівном смердить. А тут, як на зло, який-небудь
шлаґбаумфюрер, прийде, понюхає фашиста, а той бац!.. Пахне не по
уставу. І давай тоді вони жидів в гетти і концтабори всякі садити.
Такі як цитадель.
Посадять жида в
гетто, а самі з віконця дивляться на нього, курять і улюлюкають,
мовляв, ха, як ми тебе...
А потім КПСС прийшло,
всіх жидів на должність назначило, а німців з вікна цеглами позбивало...
А веду я це до
того, що стою я якось тут біля вікна, курю, і, відповідно, бичок
в вікно — фьють — викинув. А звідти кусок цегли — бах мені назустріч.
От такі от пережитки
комунізму в нас на цитаделі...
Ой, стоїть там
хтось внизу, чи шо?
Вчора, 22 травня
2003 року місто Дубляни Жовіківського району Львівської області,
відвідав гурт "Кому Вниз", м. Київ. Перед ними виступив
повний зал студентів Львівського Державного Аграрного Унверситету
з демонстрацією особливостей місцевого рагулізму. Після нього вокаліст
гурту, пан Середа, сказав: "Дякую, добре що ви є" і вимкнув
свій клавішний інструмент. В короткому інтерв’ю Оверхілу, він зокрема
зазначив: "Все так не буде", на підтвердження чого намалював
кілька закарлючок на останньому чистому листку в його блокноті.
Керівник ансамблю народних інструментів "Хлібодар", за
яким були закріплені гості, люб’язно запросив гурт ознайомитись
із студентським буфетом, після чого слід їх втратився в старому
зеленому "Рафіку". Керівник полегшено зітхнув, витер холодний
піт з лоба і побрів додому. Завтра на роботу...
Падав холодний,
дрібний дощик, ми йшли до клубу, студенти бухали в гуртожитку і
життя поверталось в своє звичне русло. Ех...
22.05.03
9:47 Моя голова
встала не з тої ноги і приїхала на роботу набита всяким порожняком.
Ви не подумайте, я не колобок! Я просто не снідав.
21.05.03
Поштарик приносить повістку,
Шо буде за тиждень свято.
Івану зрубають голову...
ну... тому, шо з крайньої хати!
А потім веселим натовпом
Його донесуть до цвинтаря,
Потому сядуть похавати
і ясно, шо троха випити.
І бабці зайдуться плакати,
Шкода відрубану голову...
(Бля, ну про шо я пишу?
Ні совісті, курва, ні сорому!
Нє, шоб про сонця чи місяці,
Зірочки, там, планетки...)
— Фіг там, Іван повісився!
Я сам вибивав табуретку.
Ну от шо я
тут напивас? Га?
Поясніть же мені,
хто-небудь, шо, ШО я тут напивас?
Тобто написав...
Мені дорогу перебігло
Кудлате стадо пекінесів...
Так, не поет я, йолки-палки,
Я навіть, блін, не поетеса!
20.05.03
Ах, як елегантно
вона стоїть! Як контрастує з пузатим газетним ларьком! Галатея в
тертих джинсах, мадонна з лялькою "Барбі"! Приховуючи
в очах, загадково покритих окулярами, цілеспрямованість у пізнанні
незвіданого, потяг до подорожей, пригоди у пошуках скарбів і романтику
морського прибою, ця метафізична (блін, шо це значить?) субстанція,
переступаючи з кросовка на кросовок, жестом, сповненим грації та
еротизму, вставляє голову в віконце:
— А у вас вот еті
ручькі двустаронніє красіва пішут?
Ой... мені на роботу.
Кравець кидає
курити. А я йому кажу:
— Ах ти старий
педофіл!...
Нє, то я собі кажу:
— Ах ти ж старий
педофіл, ти куди гантелі подів? Глянь на себе! Кусок арматури!
Дивлюсь. Ображаюсь.
— Не такий вже
старий, не такий вже педофіл.
Причому тут педофіл?
Кажу:
— Он гантелі, під
ліжком, тараканами затоптані. Раніше лежали для самозахисту, а тепер
так.
От.
Про шо я? А! Кравець
курити кидає. Фу, як негарно.
Затих орган, замовкли труби,
Водій маршрутки збавив газ,
Через дорогу йде по зебрі
Доісторичний контрабас.
Нога солдата не здригнулась,
Він натиснув педаль і раз!...
Летять в кущі куски фанери,
Давно не в моді нинькай джаз.
19.05.03
До чого ж прекрасно ввечері тупо
Залізти на дерево з мискою супу.
До чого ж до чого. До чого?
До дупи.
ти є моя перемога кома
я тире ржава кастрюля крапка
у тебе в очах волошки кома
в мене в кишені дуля
крапка
на цю тему віршики писати не модно вже 10 (десять) років крапка
Весняне звернення до парафіян!
От і підходить
до кінця робочий день... підходить до кінця робочий тиждень... місяць
закінчується, зима закінчується.... людоньки!!! Всьо закінчується!!!
А шо в нас попереду! Шо день прийдешній нам готує? Чи готові ми
до завтрашнього нового життя? До весняного стирчання в штанах, до
метеликів в головах і на вулицях, до калюж, жари і дощу, до озер,
полів та рік, пива на лавочці... до мажорних ноток алкашів під вікнами,
до сосущихся по під'їздах студентів, до котячого виття дитячими
голосами... Чи готові ми сприймати себе не замкненим замерзлим створінням,
загнаним зимою в тісну прокурену кнайпу, а відкритими, вільними
людьми, для котрих немає спраги (пий з калюж), немає голоду (до
сусіда на город), холоду (ну панятно), а є лиш суцільна свобода...
Свобода думки, тіла, та діла!
Весна дає нам новий шанс стати новими, такими, як ми мріяли, якими
ми виглядаєм у своїх суперменських еротичних і не дуже снах. Шанс
знищити в собі те, що заважає відчувати себе собою, що дусить нас,
як грипозний кашель...
Настав час відверто
сказати самому собі ХТО ТИ Є і КИМ ТИ МОЖЕШ БУТИ!
Весна дає шам шанс, але що ТИ приготував для весни... ДЕ ТВОЄ ПИВО?
ДЕ ПРЕЗЕРВАТИВ? Де кросівки? Де лекгі шкарпетки, де фуболки, сорочки,
штанята... Сандаліки? Шпички на шашлик?
Всім негайно готуватись, до весни залишилось 6 годин 30 хвилин!
Вона прийде і задушить тебе ароматом, заллє водою, запалить сонцем...
І поки ти будеш врубати, що де і як, ті, хто готовий трахнуть всіх
твоїх кобіт, вип'ють твоє пиво, насцуть в твої озера і обригають
твої квіточки на галявинах...
ТИ ЙДЕШ ГОТУВАТИСЬ?
|
overhill